Бюрократичний аддон до здорового життя
Для того щоб отримати нове водійське посвідчення або влаштуватися на нормальну роботу, кожному громадянину доводиться пройти через священний ритуал — медичний огляд. Мій вибір (а точніше, направлення від роботодавця) впав на міську лікарню на вулиці Титова. Я, наївна душа, вважав, що якщо у мене немає хронічних хвороб і я почуваюся чудово, то весь процес займе максимум годину. «Прийду зранку, швиденько обійду п’ять кабінетів, зберу автографи лікарів і піду у своїх справах», — думав я, крокуючи до центрального входу лікарні о 7:45 ранку. Хто ж знав, що місцева система охорони здоров’я живе за своїми власними часовими законами.
Уже в холі біля реєстратури я зрозумів, що потрапив на генеральну репетицію якогось мітингу. Черга до віконця нагадувала живий лабіринт, де кожен тримав у руках медичну картку як головну зброю.
Кабінет терапевта: зона підвищеної напруги
Отримавши обхідний лист, я рушив до першого кабінету — терапевта. Біля дверей стояло чоловік двадцять. Я зайняв чергу за чоловіком у шкіряній куртці, який представився Толіком. Через дві хвилини після мене до дверей підійшла жінка з великою сумкою-пакетом і спробувала відкрити двері без черги. Натовп миттєво зреагував на загрозу.
«Куди преш, жіночко?! Тут черга з восьмої ранку стоїть!» — закричав Толік, перекриваючи своїм тілом дверний отвір. «Мені тільки печатку поставити! — закричала жінка у відповідь, намагаючись просунути руку з папірцем у щілину дверей. — Лікар сама сказала зайти без черги, коли аналізи будуть готові!».
Містична фраза «я тільки запитати»
Фраза «мені тільки печатку» або «я тільки запитати» в криворізьких лікарнях — це офіційний сигнал до початку бойових дій. Жінку відтіснили колективними зусиллями, але вона не здалася — залишилася стояти поруч, створюючи психологічний тиск на чергу своїм важким диханням. Коли я нарешті через дві години зайшов у кабінет, лікар навіть не подивилася на мене. Вона просто автоматично міряла мені тиск, одночасно заповнюючи три різні журнали та розмовляючи по мобільному телефону про купівлю помідорів на ринку.
«Скарги є?» — коротко запитала вона, чиркаючи щось у моєму листі. «Немає», — відповів я. «Здоровий. Наступний!». Процедура зайняла рівно сорок секунд, заради яких я простояв у коридорі дві години, вивчивши всю біографію сусіда Толіка та історію хвороб його тещі.
Окуліст та його таємничі таблиці
Наступним був кабінет окуліста. Там черга рухалася швидше, але всередині на мене чекав сюрприз. Лікар, літня пані з гігантською лупою на столі, наказала мені закрити ліве око і називати літери на плакаті. Плакат вигляд мав такий, наче по ньому свого часу стріляли з лука — літери затерлися від часу. «Ш… Б… М… К…» — невпевнено говорив я. «Хлопче, та ти що, сліпий? — здивувалася лікарка. — Там же написано «Б, К, Н, Ш»! Який «М»?!». Я спробував виправдатися, що літери просто вицвіли на сонці, але вона суворо подивилася на мене через свої окуляри і написала в картці: «Зір 0.8, потребує відпочинку від комп’ютера». Весь медогляд я закінчив о третій годині дня, голодний, втомлений і з легким головним болем від під’їзних суперечок. Тепер я знаю: медогляд — це не про здоров’я тіла, це про здоров’я нервової системи, і пройти його — це справжній подвиг.