Зміна ролей: тепер я орендодавець
Життя — цікава штука. Ще рік тому я сам бігав по Кривому Рогу у пошуках житла, а тепер, отримавши у спадок від тітки однокімнатну квартиру на Соцмісті, перетворився на поважного орендодавця. Я думав, що це найлегший спосіб заробітку: сидиш собі на дивані, раз на місяць приймаєш гроші на картку і перевіряєш лічильники. О, якби я знав, з якими представниками людської цивілізації мені доведеться познайомитися під час цього процесу.
Я дав оголошення: «Здам затишну квартиру, є все необхідне, для порядної людини без шкідливих звичок». Перші кілька днів мені дзвонили цілком адекватні люди, але я шукав ідеального кандидата. І ось з’явився він. Його звали Геннадій, він розмовляв дуже тихо, інтелігентно і запевнив мене, що працює «в сфері інформаційних технологій та ментального здоров’я».
Знайомство з Геннадієм та його другом
На перегляд Геннадій прийшов у строгому костюмі, але чомусь у гумових капцях на босу ногу. У руках він тримав велику плетену корзину, з якої доносилося дивне шурхотіння. «Це мій компаньйон, — пояснив Геннадій, помітивши мій погляд. — Його звати Аристарх. Він не створює проблем, не псує меблі і дуже любить тишу».
Я очікував побачити там кота, маленького собаку або хоча б хом’яка. Але коли Геннадій підняв кришку, я побачив величезного, жирного сухопутного равлика розміром з хорошу капустину. Равлик повільно висунув ріжки і подивився на мене з такою ж інтелектуальною глибиною, як і його господар. Подумавши, що равлик — це не ротвейлер, шпалери не здере, я погодився. Ми підписали договір, Геннадій заплатив за перший і заставний місяць, і я зі спокійною душею поїхав додому.
Перші тривожні дзвінки від сусідок
Минув тиждень. У суботу вранці мені зателефонувала голова нашого ОСББ, старша по під’їзду Валентина Петрівна. Її голос тремтів від обурення: «Я не знаю, кого ти туди заселив, але твій квартирант збоченець! Він учора о другій годині ночі ходив по під’їзду в трусах і розсипав сіль біля кожних дверей. А ще з твоєї квартири пахне якимось болотом і чути звуки шаманських бубнів!».
Я спробував заспокоїти Валентину Петрівну, сказавши, що хлопець просто працює в ІТ і, можливо, у нього дедлайн або специфічний метод зняття стресу. Але вирішив поїхати і перевірити, що там відбувається насправді.
Візит на об’єкт: портал в інший світ
Коли я підійшов до дверей квартири, звуків бубнів не було, але пахло дійсно дивно — сушеною шавлією та мокрою землею. Я постукав. Двері відчинилися не одразу. На порозі стояв Геннадій, загорнутий у простирадло, яке нагадувало римську тогу. На його лобі зеленкою було намальовано якесь око.
«О, орендодавцю, заходь, ти якраз вчасно, — сказав він, запрошуючи мене всередину. — Ми з Аристархом проводимо сеанс очищення простору від негативної енергії попередніх поколінь». Зайшовши в кімнату, я ледь не впав. Усі меблі були зсунуті в куток. По центру кімнати стояла надувна дитяча ванночка, засипана землею та листям лопуха. У цій ванні повільно повзав равлик Аристарх, навколо якого горіли ароматичні свічки.
Шпалери на стінах були обклеєні роздрукованими фотографіями відомих голлівудських акторів, причому у всіх на обличчях були намальовані такі ж очі зеленкою. «Геннадію, — обережно почав я, намагаючись не робити різких рухів. — Мені здається, наш договір не передбачав створення філії ботанічного саду в кімнаті». На що він відповів, що земля — це найкращий провідник космічної енергії, а Аристарх — його духовний наставник. У підсумку ми розійшлися мирно. Геннадій погодився з’їхати, забрав свій лопух, ванночку і наставника-равлика, сказавши, що в цій квартирі «занадто заблоковані чакри». Землю з паркету я вигрібав ще три дні, але тепер перед тим, як здавати квартиру, я детально розпитую людей не про роботу, а про їхнє ставлення до шаманізму та сухопутних молюсків.