Новий співрозмовник у квартирі
Коли жити самому стає нудно, а заводити собаку немає часу через постійну роботу, в голові з’являється «геніальна» думка: «Куплю папугу! Він маленький, їсть мало, шерсті немає, а якщо купити великого хвилястого або кореллу, то його можна навчити розмовляти. Будемо вечорами сидіти, обговорювати новини Кривого Рогу, чай пити». За покупкою я вирушив у відомий зоомагазин на Соцмісті. Я шукав молодого папугу, щоб він легше піддавався дресируванню.
У магазині в клітці сидів красивий зелений папуга великого розміру з яскраво-жовтим чубчиком. Продавець, дівчина на ім’я Інна, запевнила мене: «Це унікальний екземпляр! Його звати Кеша. Він уже знає кілька слів, дуже розумний і спокійний, інтелектуал серед птахів».
Кеша переїжджає і розкриває таланти
Ціна Кеші була серйозною, але я уявив, як буду дивувати друзів птахом-інтелектуалом, і розщедрився. Привіз його додому, поставив клітку біля вікна, насипав преміум-корму. Перші два дні Кеша мовчав. Він просто сидів на жердинці, нахиливши голову набік, і уважно спостерігав за моїми пересуваннями по кімнаті своїми маленькими чорними очима-гудзиками.
Справжній бенефіс Кеші відбувся у середу зранку, коли я випадково впустив на ногу важку праску. Від болю я голосно і розлого висловив усе, що думаю про виробника праски, використовуючи глибокі звороти нецензурної криворізької лексики. Кеша миттєво зупинився, розправив крила, підняв чубчик і чітко, з моєю інтонацією повторив усю тріаду від початку до кінця.
Нічні концерти та кримінальний репертуар
Виявилося, що у Кеші була феноменальна пам’ять на погані слова. До того як потрапити в зоомагазин, він, судячи з усього, жив у капітана якогось річкового буксира або у вантажника з Центрального ринку. Як тільки в домі з’являлися гості, Кеша приймав позу трибунного оратора і починав голосно видавати свій репертуар, який складався з лайок, звуків відкорковування пляшки та фрази «Де гроші, Юра?!».
Але найгіршим були його нічні виступи. Рівно о третій годині ночі Кеша прокидався, мабуть, від звуків заводських гудків, і починав імітувати звук автомобільної сигналізації, що зламалася. Я підхоплювався з ліжка в холодному поту, накривав клітку щільним покривалом, але птах з-під ковдри продовжував глухо бурмотіти: «Юра, нам хана, знімай колеса».
Фінал пташиної історії
Усі мої спроби навчити його культури, читати йому вірші Лесі Українки або включати класичну музику закінчилися повним провалом — Кеша просто перекрикував Моцарта своєю фірмовою фразою про Юру. Я звик до нього лише через пів року. Тепер ми дійсно «спілкуємося» вечорами: я розповідаю йому про курс долара та проблеми на роботі, а він у відповідь киває головою і авторитетно каже: «Юра, то все фігня, дай насіння». Птах виявився з характером, зате тепер у мене вдома ніколи не буває нудно.