Атмосфера криворізького банку моди
Центральний ринок Кривого Рогу — це не просто місце, де продають картоплю та шкарпетки. Це культурний феномен, де діють свої правила маркетингу, які не снилися жодному випускнику Гарварду. Тут вам можуть продати річ, яка вам абсолютно не потрібна, за гроші, яких у вас немає, і при цьому ви будете почуватися найщасливішою людиною у світі. Саме в такому стані ейфорії я опинився, коли вирішив оновити свій гардероб і купити нові кросівки для занять спортом (ну, або для того, щоб ходити в них за пивом).
Я йшов по взуттєвому ряду, де з усіх боків лунали заклики: «Молодий чоловік, заходь, поміряй! Спеціально для тебе знижка!», «Дивись, яка шкіра, сам брав би, але розмір не мій!». Мій погляд зупинився на ятці, де на картонній коробці стояли сліпучо-білі кросівки з гордим написом «Abibas» або щось дуже схоже на відомий бренд. Логотип мав чотири смужки замість трьох, що, на думку продавця, робило їх удвічі якіснішими.
Продавець Валера та його психологічні трюки
Продавець, чоловік середнього віку на ім’я Валера, миттєво відчув мою слабкість. Він зняв кросівок з вітрини, покрутив його перед моїм носом і сказав: «Слухай, братуха, це чиста Італія. Ну, фабричний Китай, але для італійського ринку. Бачиш цю підошву? Це космічні технології, амортизація як у мерседесі. Ставай на картонку, міряй!».
Ставати на картонку посеред ринку в мінус два градуси — це національний спорт. Валера дбайливо підстелив під мою ногу шматок коробки з-під бананів і допоміг зашнурувати взуття. Кросівки сіли як рідні. Вони були трохи тісні в пальцях і дивно пахли хімічним заводом, але Валера запевнив: «Вони розносяться! Це ж натуральний еко-матеріал, він приймає форму твоєї ноги за дві години».
Торг, який увійде в історію
Ціна питання була озвучена як «тисяча гривень, але тільки для тебе, бо ти схожий на мого племінника, віддам за вісімсот». Після десяти хвилин запеклих переговорів, під час яких Валера тричі клявся здоров’ям своєї тещі, що працює в мінусах, ми зійшлися на шестистах гривнях і парі шкарпеток у подарунок. Я йшов з ринку з фірмовим пакетом «BMW», відчуваючи себе королем стилю.
Я вирішив не чекати дому і взув нові кросівки прямо на виході з ринку, біля яток із шаурмою. Старі туфлі склав у пакет. Перші сто метрів по вулиці Свято-Миколаївській пройшли чудово. Я відчував легкість і навіть почав наспівувати якусь мелодію.
Катастрофа на проспекті Поштовому
Проблеми почалися біля театру Шевченка. Я відчув, що моя права п’ята почала жити своїм власним, незалежним від кросівка життям. Подивившись вниз, я з жахом побачив, що «космічна підошва як у мерседесі» почала відшаровуватися від основи, наче шматок старого сиру. З кожним кроком цей процес прискорювався.
До зупинки громадського транспорту я вже не йшов, а шкандибав, видаючи характерний звук «хлюп-хлюп-клац». На лівому кросівку в цей момент луснув пластиковий супінатор, і моя нога завалилася всередину під кутом сорок п’ять градусів. Коли я нарешті доповз додому, білосніжні кросівки нагадували взуття зомбі з серіалу «Ходячі мерці». Підошва трималася виключно на шнурках. Валера не збрехав: кросівки дійсно «прийняли форму ноги», тільки форма ця виявилася дуже специфічною. Тепер цей витвір італійсько-китайського автопрому стоїть у мене на балконі як пам’ятник моїй наївності та геніальному ринковому маркетингу.