Потяг до землі після тридцяти
Кажуть, що після тридцяти років у кожної людини прокидається таємничий ген дачника. Тобі раптом починає хотітися не в клуби ходити, а копатися в землі, садити помідори і розмовляти про якість добрив. Цей підступний ген прокинувся і в мені. Недовго думаючи, я купив за невеликі гроші маленьку ділянку з дерев’яним будиночком у дачному кооперативі в районі Марданівки. Земля там, як мене запевняв продавець, «чистий чорнозем, палицю встроми — дерево виросте». Я уявляв, як буду влітку сидіти на веранді, пити чай з м’яти і збирати відра екологічно чистої картоплі. Реальний стан речей виявився трохи іншим.
Перший виїзд на дачу відбувся у квітні. Озброївшись новенькою лопатою з супермаркету, я вирішив перекопати ділянку під картоплю. Перший же удар лопати по землі закінчився дзвінким металевим звуком. Земля на Марданці виявилася настільки щільною, що більше нагадувала залізорудну породу, ніж чорнозем.
Особливості криворізького грунту та перші посадки
Замість м’якої землі я викопував шматки глини у перемішку з камінням. Сусід по дачі, дядя Вася, чоловік з гігантським засмаглим носом та в солом’яному капелюсі, спостерігав за моїми муками через паркан, попиваючи пиво. «Е-е, сусід, ти не так копаєш! — крикнув він. — Тут лопата не допоможе, тут треба лом брати або трактор викликати. У нас тут земля з характером, металургійна!».
З горем пополам, за допомогою лома і якоїсь матері, я перекопав кілька грядок і посадив три відра картоплі. Через місяць з’явилися перші зелені пагони. Я був щасливий, як дитина, яка вперше побачила море. Але разом з пагонами на мою ділянку прийшла справжня армія загарбників — колорадські жуки.
Битва за врожай: я проти комах
Ці жуки на Марданці були особливими. Вони виглядали так, ніби пройшли курс підготовки в спецназі: великі, жирні, з блискучими смужками. Звичайні засоби з магазину на них не діяли — вони просто пили цю отруту, як ранкову каву, і просили добавки.
Дядя Вася порадив мені народний метод: «Збирай їх руками в банку з газом, так надійніше». Наступні три вихідні я провів у позі букви «Г», повзаючи між кущами і збираючи комах. Жуки дивилися на мене з викликом. Коли я підходив до куща, вони просто падали на землю лапками догори, прикидаючись мертвими, а як тільки я відходив — піднімалися і продовжували жерти листя з подвоєною силою. Наприкінці сезону мій врожай склав аж пів відра дрібної картоплі розміром з горіх. Тобто посадив я три відра, а зібрав половину.
Підведення підсумків дачного сезону
Підрахувавши витрати на бензин, купівлю інструментів, отрути від жуків та мазі від болю в спині, я зрозумів, що моя екологічно чиста картопля обійшлася мені за ціною червоної ікри в елітному супермаркеті. Дачу я не кинув, але тепер замість картоплі засіяв усю ділянку газонною травою, поставив там мангал і шезлонг. Якщо жуки хочуть їсти траву — хай їдять, а я краще буду купувати картоплю в АТБ, це значно дешевше і корисніше для моєї психіки.