Цифрова ізоляція у спальному районі
Сучасне життя без інтернету — це як життя в печері, тільки без наскального живопису. Коли я переїхав на житловий масив Всебратське (в народі просто Макулан), я був упевнений, що проблем із мережею не буде. Але реальність швидко спустила мене з хмар на землю. Мій мобільний інтернет працював у режимі «спіймай хвилю на балконі, витягнувши ліву руку вгору», а для роботи мені був потрібен стабільний, швидкісний інтернет, щоб проводити відеодзвінки та завантажувати великі файли. Я вирішив подати заявку на підключення до одного з відомих криворізьких провайдерів. Дівчина на гарячій лінії мило відповіла: «Ваш будинок у зоні покриття! Майстри будуть у вівторок з дев’ятої до дванадцятої».
У вівторок я чекав майстрів, як найрідніших людей. Об одинадцятій годині приїхали двоє хлопців — один високий і худий на ім’я Дімон, інший маленький з гігантським рулоном чорного кабелю через плече, якого звали Вовчик. Вони зайшли в під’їзд, відкрили щиток на першому поверсі, подивилися туди і дружно зітхнули.
Криворізькі під’їзні лабіринти та зниклі канали
«О-о-о, хазяїн, тут глухо, — сказав Дімон, копирсаючись викруткою в купі дротів, які нагадували гніздо гігантського металевого павука. — Кабельне підземне русло повністю забите. Тут і старі телефонні лінії, і телебачення, і чиїсь нелегальні дроти до гаражів. Наш кабель туди просто не пролізе. Треба тягнути через дах і запускати через вікно».
Тягнути кабель з дев’ятого поверху через дах до мого третього — це завдання, яке вимагало від хлопців навичок професійних скелелазів. Вовчик пішов на дах, а Дімон залишився стояти на моєму балконі, намагаючись зловити кінець мотузки, яку Вовчик скидав зверху. Вітер на Макулані в той день був такий серйозний, що мотузка літала з боку в бік, чіпляючись за супутникові антени сусідок та кондиціонери.
Конфлікт із бабою Любою з четвертого поверху
Коли мотузка з важким залізним карабіном пролітала повз четвертий поверх, вона з гучним стуком вдарила по вікну баби Люби. Вікно миттєво відчинилося, і на світ божий з’явилася баба Люба зі шваброю в руках. «Що ви мені тут ламаєте, наркомани кляті?! — закричала вона на весь двір. — Я зараз поліцію викличу! Ви мені всю антену звернули, у мене тепер «Поле чудес» не показує!».
Дімону довелося проявити всі свої дипломатичні навички. Він кричав їй з мого балкона, що ми проводимо державну лінію зв’язку для покращення сигналу і що після закінчення робіт у неї телевізор буде показувати навіть канали з Марса. Баба Люба швабру сховала, але продовжувала суворо стежити за процесом через скло.
Перший запуск та несподіваний фінал
Через три години кабель нарешті завели в мою кімнату, обжали конектор і ввімкнули в роутер. На комп’ютері загорівся заповітний значок мережі. Швидкість була просто космічною — сто мегабіт на секунду! Я був на сьомому небесах від щастя, розплатився з хлопцями і сів працювати. Але радість тривала рівно до вечора. О дев’ятій годині інтернет зник. Виявилося, що баба Люба з четвертого поверху все-таки затаїла образу і, коли вийшла годувати котів, просто перерізала мій новенький кабель ножицями для кущів, бо він «заважав її фікусу на підвіконні дихати». Довелося наступного дня знову викликати Дімона з Вовчиком і купувати бабі Любі коробку цукерок для примирення.