Мрія про чотири колеса: перший виїзд на авторинок
Коли сума моїх поїздок на таксі по Кривому Рогу почала перевищувати бюджет невеликої африканської країни, я зрозумів: час купувати власну автівку. Мені не потрібен був спорткар чи люксовий седан — я шукав надійне, просте робоче авто, щоб їздити на роботу, на дачу і про всяк випадок возити мішки з картоплею. Зібравши всі свої заощадження в кулак, я відправився на знаменитий криворізький авторинок «Термінал». Це місце, де діють свої закони, де слово «чесність» має приблизно сорок різних відтінків, а кожен другий продавець закінчив акторські курси підвищеної кваліфікації.
Я прийшов туди в неділю о сьомій ранку. Ряди машин тягнулися до самого горизонту. Скрізь пахло кавою з пластикових стаканчиків, бензином, дешевим поліролем для салону та передчуттям великих грошей. Я ходив між машинами, намагаючись робити розумний вигляд: стукав по крилах пальцем, заглядав під днище і суворо дивився на глушники.
Зустріч із легендарним перекупом Юрою
Біля сріблястого «Опеля Астра» 2004 року мене зустрів продавець — чоловік у сонцезахисних окулярах авіаторах, незважаючи на повну хмарність, і з масивною золотою печаткою на пальці. Його звати було Юра. Він миттєво зчитав мою недосвідченість і почав свій фірмовий монолог.
«Братуха, ти не на машину дивишся, ти на своє майбутнє щастя дивишся! — солов’єм заспівав Юра. — Машина — вогонь! Один власник у Німеччині, дідусь-пенсіонер, їздив тільки в неділю до церкви і назад, а решту часу вона в теплому гаражі стояла. Не бита, не фарбована, рідний пробіг — всього сто тисяч! Стан — сів і поїхав прямо в рай!».
Діагностика за допомогою сусідського приладу
На щастя, я взяв із собою товариша Серьогу, який працює на СТО на Карачунах і прихопив із собою товщиномір — прилад для перевірки шару фарби. Коли Серьога приклав прилад до капота, той показав норму. Юра гордо посміхнувся: «Ну я ж казав!». Але коли Серьога перейшов до задніх лівих дверей, прилад видав такий писк, наче ми знайшли поклади урану. Шар шпаклівки там був такий товстий, що до заліза прилад взагалі не міг пробитися.
«Юрчик, а що це тут у дідуся в церкві сталося? — з усмішкою запитав Серьога. — Тут схоже, що в ці двері влетів як мінімум німецький танк». Юра абсолютно не зніяковів. Він зняв окуляри, почухав потилицю і видав шедевр: «Та то не бій був! То дідусь просто невдало паркувався біля тієї самої церкви, об паркан зачепив. Маленька подряпина, чисто для естетики підфарбували! Зате дивись, які титанові диски!».
Фінал торгу та перші кілометри
Після тривалих переговорів, під час яких Юра божився, що віддає мені машину собі в збиток і його діти тепер будуть голодувати цілий місяць, ми скинули ціну на п’ятсот доларів. Оформили документи, я сів за кермо, увімкнув першу передачу і гордо виїхав з авторинку. Рівно через три кілометри, на першому ж світлофорі біля автовокзалу, в машині загорівся індикатор «Check Engine», відвалилося внутрішнє дзеркало заднього виду, а з кондиціонера замість прохолоди пішов запах старої сухої трави. Юра, звісно, телефон уже відключив. Машину ми з Серьогою потім відремонтували, вона бігає і зараз, але на авторинок я більше ні ногою — криворізькі перекупи занадто небезпечні для мого гаманця.