Екологічний транспорт та мрії про здоров’я
Коли автомобільні затори зранку стають довшими за проспект Поштовий, а ціни на бензин змушують тебе задуматися про продаж нирки, у голові з’являється рятівна думка: «Куплю велосипед! Це екологічно, корисно для здоров’я, ніяких заторів, та й фігура стане як у професійного спортсмена». З цією прекрасною ідеєю я вирушив у спеціалізований веломагазин на Соцмісті. Я хотів щось універсальне — гірський велосипед з великою кількістю швидкостей, дисковими гальмами та хорошою амортизацією, щоб можна було спокійно їздити як по асфальту, так і по наших криворізьких балках та кар’єрах.
Продавець, хлопець у бандані на ім’я Максим, розмовляв зі мною мовою професійних гонщиків: «Тут рама з авіаційного алюмінію, перемикачі Shimano, хід вилки сто міліметрів, витримає будь-який стрибок». Стрибати я не планував, але слово «авіаційний» мене переконало. Купив.
Перший виїзд у світ: пошук велодоріжок
Я вирішив випробувати свій новий двоколісний транспорт одразу ж, поїхавши по парку Мершавцева вздовж річки Інгулець. Початок був чудовим: вітерець дує в обличчя, швидкість хороша, перемикачі клацають, як годинник. Я відчував себе королем дороги. Але проблема Кривого Рогу в тому, що спеціальні велодоріжки у нас є далеко не скрізь, а там, де вони є, по них зазвичай ходять мами з колясками або ліниво гуляють закохані парочки, які принципово не реагують на звук велодзвінка.
Мені довелося з’їхати на звичайну грунтову стежку, яка вела вздовж берега річки. Стежка була вузькою, з одного боку були кущі шипшини, з іншого — крутий обрив і вода Інгульця.
Катастрофа біля підвісного мосту
Я наближався до знаменитого підвісного мосту. Назустріч мені на шаленій швидкості вискочив маленький хлопчик на самокаті. Щоб не збити дитину, я різко натиснув на гальма. Але я забув, що дискові гальма на моєму новому велосипеді були налаштовані на режим «миттєва смерть». Заднє колесо заблокувалося, а переднє пішло в занос.
Я вилетів із сідла красиво, як каскадер у голлівудському бойовику. Велосипед залишився на стежці, а я, зробивши в повітрі сальто, з гучним сплеском полетів прямо у води Інгульця. Глибина там виявилася невеликою — приблизно по пояс, але дно було мулистим, і я миттєво загруз у багнюці по самі коліна.
Порятунок потопельника та життєві висновки
Коли я підвівся — мокрий, у водоростях на голові, які нагадували перуку водяного, і з жабою, яка з переляку застрибнула мені на плече — на березі зібрався цілий натовп глядачів. Той самий хлопчик на самокаті подивився на мене і сказав своїй мамі: «Мамо, дивись, дядя — аквамен!». Мама забрала дитину, мабуть, щоб я не навчив її нових слів, які в цей момент крутилися в моїй голові.
Я виліз на берег, витягнув свій «авіаційний» велосипед, який, на відміну від мене, абсолютно не постраждав. Додому я йшов пішки, котячи транспорт поруч, з кожним кроком видаючи характерний звук мокрих кросівок. Велосипед я не продав, їжджу на ньому і зараз, але тепер вибираю виключно широкі та рівні алеї подалі від водойм. Велоспорт у Кривому Розі — це прекрасно, головне — вчасно пам’ятати, де закінчується асфальт і починається річкова фауна.