Коли плавиться мозок
Літо у Кривому Розі — це випробування для найстійкіших. Коли температура в тіні піднімається до тридцяти п’яти градусів, твій мозок починає працювати в режимі повільного кипіння. Моя квартира на дев’ятому поверсі панельного будинку в районі 44-го кварталу перетворилася на філію фінської сауни, тільки без басейну з холодною водою. Зрозумівши, що звичайний китайський вентилятор, який просто ганяє гаряче повітря по кімнаті, більше не рятує, я прийняв вольове рішення — купую кондиціонер. Грошей у кишені було не так багато, але бажання вижити пересилило жадібність. Я вирушив у магазин техніки.
Консультант у магазині, дівчина на ім’я Світлана, подивилася на моє спітніле обличчя і одразу зрозуміла, що мені потрібен не просто кондиціонер, а потужний агрегат, здатний перетворити мою кімнату на філію Антарктиди. Оформили покупку, а ось з монтажем виникла проблема: «Найближчий час — через три тижні, у нас зараз сезон».
Пошук приватних майстрів або «алло, альпіністи?»
Чекати три тижні в сауні я не міг — мій мозок розплавився б раніше. Я знайшов оголошення на стовпі біля зупинки: «Монтаж кондиціонерів швидка якісно. Альпіністи. Недорого». Подзвонив. Голос на тому кінці дроту впевнено заявив: «Будемо завтра о десятій. Готуй стіну і холодну воду».
Наступного дня приїхали двоє хлопців, Толік і Вадим. Вони привезли з собою гігантські мотки мотузок, карабіни та перфоратор розміром з хорошу гаубицю. Толік одразу підійшов до вікна, визирнув вниз із дев’ятого поверху і сказав: «О, висота хороша, краєвид на шахту чудовий. Вадиме, прив’язуй мене до батареї!».
Процес монтажу за законами екстриму
Прив’язувати людину мотузкою до старої чавунної батареї опалення — це видовище, від якого у мене почав сіпатися засіб безпеки. Толік перемахнув через підвіконня і завис на зовнішній стіні будинку, тримаючи в руках важкий зовнішній блок кондиціонера. Вадим стояв у кімнаті, тримав мотузку і спокійно курив сигарету, розповідаючи мені про те, як вони минулого тижня знімали кота з дерева на такій же висоті.
Раптом Толік з того боку вікна закричав: «Вадиме, давай перфоратор! Тільки акуратно, тут цегла радянська, кришиться!». Коли Вадим увімкнув перфоратор і почав бурити стіну назовні, звук був такий, ніби наш будинок вирішили знести за допомогою артилерії. Шматки бетону і пилу летіли в усі боки, мій колись чистий ковролін миттєво покрився шаром сірої маси.
Фінал квесту та перший запуск
Монтаж тривав три години. Толік виліз назад через вікно, живий і здоровий, хоча весь у білому пилу, як привид. Вони з’єднали всі трубки, перевірили герметичність і сказали: «Ну все, хазяїн, приймай роботу. Включай у розетку».
Я натиснув кнопку на пульті. Кондиціонер тихо пискнув, жалюзі відкрилися, і звідти пішло воістину божественне, холодне повітря. Це був найкращий момент у моєму житті за все літо. Я розплатився з хлопцями, додав їм зверху за ризик. Зараз апарат працює ідеально, у кімнаті прохолодно, як у погребі. Але щоразу, коли я дивлюся на кондиціонер, я згадую Толіка, який висів на мотузці, прив’язаній до моєї батареї, і дякую долі за те, що радянські батареї будували на віки.