У гонитві за хайпом та переглядами
Сучасний світ диктує свої правила: якщо тебе немає в інтернеті, значить ти не існуєш. Надивившись на успішних блогерів, які заробляють мільйони на рівному місці, я подумав: «А чим я гірший? У мене є телефон з непоганою камерою, харизма (як мені здавалося) і ціле місто Кривий Ріг, повне унікальних локацій, про які ще ніхто не знімав професійних блогів». Ідею для першого відео підказав мій під’їзд у дев’ятиповерхівці на Ювілейній. Наш ліфт — це легенда району. Він був побудований тоді ж, коли з’явилися перші мобільні телефони, і з того часу жодного разу не бачив капітального ремонту. Його кабіна скрипіла так поетично, що це могло б стати саундтреком до фільму жахів.
Я підготував сценарій, закріпив телефон на селфі-палиці і почав запис прямо біля під’їзду: «Привіт, підписники! Сьогодні ми проведемо екстремальний огляд на найстрашніший і найстаріший ліфт нашого міста. Чи зможу я вижити після поїздки на дев’ятий поверх? Дивіться далі!».
Вхід у зону підвищеної небезпеки
Двері ліфта відчинилися з таким звуком, ніби залізна завіса знову впала на Європу. Внутрішнє оздоблення кабіни являло собою виставку настінного живопису: тут були і зізнання в коханні, і номери телефонів якихось таємничих людей, і філософські цитати місцевих мислителів. Пахло всередині сумішшю паленої проводки та дешевого парфуму.
Я зайшов всередину, повернув камеру на себе і натиснув кнопку дев’ятого поверху. Ліфт подумав секунд п’ять (мабуть, вирішував, чи варто взагалі кудись їхати), потім видав потужний підземний гуркіт, здригнувся всім своїм залізним тілом і повільно рушив угору. «Друзі, це неймовірні відчуття! — емоційно говорив я на камеру. — Стіни вібрують, світло блимає, я відчуваю себе космонавтом Юрієм Гагаріним!».
Катастрофа на рівні п’ятого поверху
Мій блогерський ентузіазм закінчився на рівні п’ятого поверху. Ліфт раптово зробив різкий ривок угору, потім вниз, пролунав гучний металевий клацань, і світло в кабіні повністю згасло. Ми зупинилися. Абсолютна тиша. Тільки десь нагорі щось монотонно капало.
«Так, друзі… схоже, у нас ексклюзивний контент, — тремтячим голосом сказав я в темряву, підсвічуючи обличчя екраном телефону. — Ми застрягли. Це не постановка, це реальне життя». Перші п’ять хвилин я намагався тримати марку і жартувати на камеру. Але коли повітря в кабіні почало ставати менше, а телефон показав, що заряджання залишилося всього 15%, паніка почала підкрадатися до мого горла.
Дзвінок у службу порятунку ліфтів
Я почав гарячково тиснути на кнопку виклику диспетчера. Після десятого натискання з дірчастого динаміка пролунав тріск і голос, який здався мені голосом ангела: «Ну що там? Хто там кнопку ламає?». «Я застряг! На п’ятому поверсі! Тут темно і немає повітря!» — закричав я.
«Хлопче, не кричи, ти мені апаратуру спалиш, — спокійно відповіла диспетчерка. — Майстер на іншому виклику, звільниться — прийде. Чекай». Очікування тривало півтори години. За цей час я встиг записати прощальне відео для родичів, покаятися у всіх гріхах і пообіцяти собі, що відтепер буду ходити виключно пішки, навіть якщо доведеться підніматися на сотий поверх.
Визволення блогера та фінал кар’єри
Коли ліфтер Михалич нарешті прийшов і за допомогою лома розсунув двері кабіни, я вискочив звідти як ошпарений. Я був брудний, у пилюці, з розрядженим телефоном, але щасливий. Михалич подивився на мою селфі-палицю і сказав: «О, ще один блогер… Ви б краще працювати йшли, а то ліфти від ваших зйомок ламаються».
Відео я все-таки змонтував і виклав в інтернет. Воно набрало аж двісті переглядів, половина з яких — це мої власні перегляди з різних акаунтів. На цьому моя кар’єра великого криворізького блогера закінчилася. Тепер я користуюся тільки сходами — це корисніше для здоров’я і значно менше шкодить моїй психіці.