Оренда житла у Кривому Розі: початок великого квесту
Коли ви вирішуєте знайти орендовану квартиру в Кривому Розі, ви автоматично підписуєте контракт на участь у реаліті-шоу без правил. Моя історія почалася з простого бажання: знайти затишне гніздечко, де не буде тарганів розміром з кулак і килимів, які пам’ятають ще Хрущова. Хто ж знав, що локальний ринок нерухомості живе за своїми власними законами фізики та логіки.
Відкривши популярний сайт оголошень, я одразу натрапив на пропозицію: «Стильна студія в центрі, авторський дизайн, тихі сусіди». На фото все виглядало як палац якогось криворізького барона. Зідзвонився. Голос у слухавці належав жінці, яка розмовляла зі мною так, наче вона робить мені величезну послугу, просто дихаючи в мікрофон. Ми домовилися про зустріч біля 95-го кварталу. Я прийшов на десять хвилин раніше, сповнений надій та оптимізму.
Зустріч з легендарною Тамарою Іванівною
Ріелторка, яку звали Тамара Іванівна, виявилася жінкою монументальною. На її голові височіла зачіска, яка могла б служити надійним сховищем для кількох поколінь горобців. Вона окинула мене критичним поглядом і запитала: «А ти точно один жити будеш? Дівчат водити не плануєш? А то знаю я вас, молодих, накурите, стіни попсуєте». Я запевнив її, що моє особисте життя зараз настільки спокійне, що навіть монахи могли б повчитися в мене аскетизму.
Ми піднялися на четвертий поверх класичної «хрущовки». Коли Тамара Іванівна відкрила двері, я зрозумів, що поняття «авторський дизайн» у Кривому Розі має дуже специфічне значення. Стіни були пофарбовані в радикальний отруйно-зелений колір, який у поєднанні з бордовим лінолеумом створював стійке відчуття, що ти перебуваєш усередині кавуна, який пережив ядерний вибух.
Кіт-інтелігент та його правила гри
Але це було лише пів біди. Справжнім господарем квартири виявився пухнастий персиковий кіт з одним вухом, який сидів на єдиному стільці і дивився на мене поглядом кримінального авторитета. «Це Мурчик, — гордо заявила Тамара Іванівна. — Він залишається жити тут. Тобі просто треба його годувати тричі на день червоною рибою і не дивитися йому в очі, коли він їсть. Якщо з ним щось станеться, заставу не поверну».
Я спробував делікатно натякнути, що оренда квартири зазвичай не передбачає довічне утримання кота-олігарха. На що отримав відповідь: «Хлопче, ти подивися, яка тут інфраструктура! До зупинки дві хвилини, АТБ під боком, а ти через рибу торгуєшся!». Кіт у цей момент видав низьке ричання, підтверджуючи слова своєї господарки.
«Євроремонт» з елементами драми
Наступний варіант, який я поїхав дивитися на Соцмісто, обіцяв «свіжий євроремонт». Коли я зайшов, то зрозумів, що «євро» закінчився десь на етапі купівлі пластикових плінтусів. Усі розетки в домі трималися виключно на чесному слові та двосторонньому скотчі. Коли я спробував увімкнути світло в коридорі, у ванній автоматично включився фен, а на кухні задзвенів старий дисковий телефон.
Власник квартири, дядя Толя, абсолютно не бентежився через це. «Це розумний дім! — авторитетно заявив він. — Ти просто не звик до технологій. Зате дивись, яка душова кабіна!». Кабіна являла собою піддон, обгороджений шторкою з малюнком дельфінів, які виглядали так, ніби вони благають про евтаназію.
Як я знайшов свій притулок
Після п’яти днів пекельних пошуків, перегляду десятків квартир з таємничими замками і дивними запахами, мені нарешті пощастило. Я знайшов квартиру на Даманському. Так, далеко від центру, зате без котів-олігархів і розумних фенів у ванній. Власником виявився нормальний чоловік, який просто хотів, щоб йому вчасно платили гроші і не спалили балкон.
Тепер, коли друзі запитують мене, як знайти хорошу квартиру в Кривому Розі, я відповідаю: «Забудьте про логіку. Просто запасіться заспокійливим, купіть пакет котячого корму преміум-класу про всяк випадок і будьте готові до того, що ваш інтер’єр буде розробляти людина з дуже нестандартною психікою».