Романтика з промисловим колоритом
Призначати побачення — це завжди велика відповідальність. Ти хочеш виглядати ідеально, вибрати найкраще місце і справити незабутнє враження на дівчину. Коли я запросив на зустріч Олену, дівчину моєї мрії з Тернівського району, я вирішив, що зустріч має відбутися в знаковому місці. Моїм геніальним вибором став пам’ятник Козаку Рогу, що біля міськвиконкому. Ну а що? Це ж символ міста, красива площа, центр, навколо багато лавочок і квітів. Я уявив собі романтичну сцену: я стою з букетом троянд, вона підходить, козак Рог благословляє наш союз своїм кам’яним поглядом… Краса!
Я приїхав на місце на двадцять хвилин раніше. На мені були найкращі туфлі, сорочка і легкий парфум. У руках я тримав витончений букет із трьох червоних троянд, які обійшлися мені в половину мого тижневого бюджету. Погода була чудова, сонечко світило, ніщо не передвіщало біди.
Проблема локального масштабу: географія пам’ятника
Перша проблема, з якою я зіткнувся, полягала в тому, що площа біля Козака Рога — це улюблене місце для зустрічей приблизно половини жителів міста. Уже через десять хвилин навколо мене стояло ще п’ятеро хлопців з букетами різного ступеня свіжості. Ми всі дивилися один на одного з легкою підозрою та конкуренцією, наче самці на шлюбному току.
Минув призначений час — сьома година вечора. Олени не було. Я дістав телефон і написав: «Я на місці, біля Козака». На що отримав відповідь: «Я теж тут, але тебе не бачу». Я почав оглядатися навколо, але бачив тільки інших хлопців з трояндами та зграї голубів, які активно вивчали асфальт.
Епічна плутанина та криворізькі відстані
Виявилося, що в Кривому Розі є кілька об’єктів, пов’язаних з Козаком Рогом. Я стояв біля великого пам’ятника біля міськради, а Олена поїхала до іншого пам’ятного знака в зовсім іншому районі, бо її подружка сказала, що «Козак Рог — це там». Поки ми з’ясовували географічні тонкощі нашого довгого міста по телефону, пройшло ще пів години.
«Добре, я їду до тебе, чекай!» — сказала Олена. Я залишився стояти біля кам’яного козака. За цей час вітер піднявся, сонце сховалося за хмари, а мій романтичний настрій почав повільно згасати. Але найгірше було попереду.
Атака пернатих терористів
Площа біля міськвиконкому відома своєю гігантською популяцією голубів. Вони тут нахабні, ситі і нікого не бояться. Якась маленька дівчинка вирішила погодувати їх сухариками прямо поруч зі мною. Уже через хвилину навколо мене утворився справжній живий килим із пернатих. Один особливо сміливий голуб вирішив, що мої червоні троянди — це якась нова екзотична капуста, і спробував сісти мені прямо на букет.
Я почав відмахуватися від нього руками, роблячи різкі рухи. У цей момент інший голуб, який летів згори, вирішив залишити на моїй новій темній сорочці «знак на удачу». Величезна біла пляма прикрасила моє праве плече якраз у той момент, коли з маршрутки на зупинці вийшла Олена.
Вона підійшла і побачила таку картину: я стою з напіврозпатланим букетом, відганяю селфі-палицею голубів, а моє плече виглядає так, наче я щойно потрапив під обстріл на птахофабриці. Олена подивилася на мене секунду, а потім почала сміятися так голосно, що навіть Козак Рог на своєму коні, здавалося, посміхнувся. Побачення ми все ж провели, сорочку я відправ у найближчій вбиральні ресторану. Але з того часу ми більше ніколи не зустрічаємося біля великих пам’ятників. Тепер наше секретне місце — маленька кав’ярня, де немає голубів і географічних помилок.