Зимовий відпочинок для справжніх чоловіків
Зима в Кривому Розі — час суворий. Коли за вікном мінус п’ятнадцять, а вітер з кар’єру пробирає до самих кісток, найкраща ідея для вихідного дня в компанії друзів — це хороша, гаряча баня або сауна. Ми з кумами вирішили не економити і забронювали на три години сауну на Гданцівці. Нам обіцяли справжній фінський пар, гігантський басейн з льодяною водою, більярд та повну конфіденційність. Ми зібрали сумки: рушники, дубові віники, шапочки з кумедними написами типу «Директор бані» та термоси з трав’яним чаєм (ну і ще дещо міцніше, про всяк випадок, виключно для дезінфекції).
Приїхали на місце. Сауна розташовувалася в приватному секторі, за гігантським парканом із червоної цегли. Адміністратор, жінка на ім’я Любов Михайлівна, видала нам ключі, суворо попередила: «Віниками на стіни не кидати, більярдні кулі в басейн не кидати, вести себе пристойно, у мене тут солідна установа».
Пар, який змушує згадати всі гріхи
Ми зайшли в парилку. Мій кум Толік, який вважає себе головним експертом з банних процедур, одразу підійшов до каміння і плеснув туди цілий ківш води з ароматичним маслом евкаліпта. Повітря миттєво перетворилося на розпечену лаву. Моя шапочка «Головний по лазні» почала плавитися прямо на голові, а шкіра на спині затріщала, як сало на пательні. «Добре пішла! — прохрипів Толік, намагаючись дихати через рушник. — Оце я розумію, очищення організму!».
Ми витримали хвилин десять. Коли терпіти більше не було сил, ми з криками вискочили з парилки, тримаючи курс прямо на басейн, щоб охолодитися. Попереду біг кум Валєра, за ним Толік, а я замикав нашу процесію.
Катастрофа в басейні та неочікувана зустріч
Валєра з розгону зробив ідеальну «рибку» в басейн. Але проблема була в тому, що через туман від нашого пару ми не помітили, що Любов Михайлівна щойно злила з великого басейну воду для чищення, а наповненим був лише маленький декоративний басейн-джакузі поруч, де сидів якийсь чоловік. Валєра приземлився прямо на дно порожнього гігантського басейну, на щастя, там залишався товстий шар гумових матів, тому він просто відбувся легким переляком і гучним матом, який відлунив від кахлю стін.
А ось Толік, намагаючись зупинитися перед обривом, втратив рівновагу і боком звалився в те саме маленьке джакузі, піднявши фонтан бризок. Коли вода вляглася, ми побачили, що в джакузі разом із Толіком сидить сивий, міцний чоловік з вусами, який до цього спокійно пив пиво. Чоловік уважно подивився на Толіка, потім на мене через мокрі окуляри і сказав: «Ну що, Петров… Знову ти на уроці крутишся? Я ж казав тобі, що техніка безпеки — це найважливіше в житті».
Урок праці через п’ятнадцять років
Це виявився наш колишній вчитель праці з 25-ї школи, Петро Іванович, якого весь наш клас боявся більше, ніж директора. Він пішов на пенсію років п’ять тому і тепер відпочивав на Гданцівці. Наступні дві години нашої сауни перетворилися на виїзний урок праці. Петро Іванович змусив нас згадати, як правильно тримати стамеску, чому не можна пиляти дерево проти волокон, і перевірив, чи вміємо ми забивати цвяхи з одного удару. Кум Валєра, який сидів на краю басейну з синяком на лікті, конспектував слова вчителя на пачці від цигарок. Відпочили ми чудово, але тепер перед тим, як стрибати в басейн у сауні, я завжди ретельно перевіряю наявність води та вчителів у радіусі ста метрів.