Велика техніка — великі проблеми
Купівля побутової техніки — це подія, яка має демонструвати твою зрілість і фінансову стабільність. Коли мій старий радянський холодильник «Дніпро» видав останній зітхання і перетворився на звичайну металеву шафу, я зрозумів: час настав. Озброївшись кредитною карткою та хорошим настроєм, я вирушив у великий магазин техніки в районі 95-го кварталу. Я хотів щось сучасне, з функцією No Frost, сенсорним екраном і обов’язково велике, щоб сусіди бачили — людина живе в достатку.
Консультант у магазині, хлопець на ім’я Владислав, розмовляв зі мною так, наче ми обидва обирали деталі для космічного корабля Ілона Маска. Він показував мені двометрового сріблястого монстра корейського виробництва і запевняв: «Цей холодильник може самостійно замовляти продукти через інтернет і підтримувати ідеальну температуру для устриць». Устриць я в житті бачив двічі, але аргумент про інтернет мене підкупив. Оформили покупку, доставку призначили на наступний день.
День доставки: знайомство з титанами
О першій годині дня біля мого під’їзду зупинилася вантажівка. З неї вийшли двоє чоловіків, які виглядали так, ніби вони у вільний час пересувають руками трамваї. Старший, Серьога, тримав у зубах зубочистку і дивився на світ з глибоким філософським сумом. Другий, молодший, просто мовчки тримав ремені для перенесення вантажів.
«Який поверх, хазяїн?» — запитав Серьога, випльовуючи зубочистку. «П’ятий», — бадьоро відповів я. «Ліфт працює?». «Працює, але він у нас маленький, пасажирський». Серьога подивився на коробку з холодильником, потім на мене, потім знову на коробку і сказав фразу, яку я запам’ятав на все життя: «Ну що, Юра, суши весла. Пішки підемо».
Підйом на Еверест без страховки
Процес підйому двометрового холодильника на п’ятий поверх «хрущовки» без вантажного ліфта — це видовище, яке за драматизмом перевершує будь-який голлівудський блокбастер. Проблема криворізьких під’їздів у тому, що вони проектувалися для людей, які не планують купувати нічого більшого за телевізор «Електрон».
Вже між першим і другим поверхами холодильник надійно застряг на повороті. Серьога почав давати команди Юрі, використовуючи специфічну термінологію: «Крути ліворуч! Ні, твоє ліворуч — це моє праворуч! Притискай до перил, хай йому грець!». Я йшов позаду, тримаючи в руках гарантійний талон, і з жахом спостерігав, як коробка сантиметр за сантиметром здирає фарбу зі стін під’їзду.
Сусіди та їхній неоціненний вклад
На третьому поверсі з квартири вийшла баба Галя, місцевий екстрасенс і головний інспектор під’їзду. Вона окинула поглядом нашу процесію і голосно заявила: «Не пройде! Я вам кажу, не пройде! У 84-му році Микола з третього під’їзду теж стінку купував, так довелося через вікно тягнути. І взагалі, ви мені весь під’їзд забарикадували, мені в аптеку треба!».
Серьога, не зупиняючись і тримаючи на спині сто кілограмів заліза, відповів бабі Галі так поетично і розлого, що вона миттєво забула про аптеку і сховалася за дверима, мабуть, записувати нові звороти української мови. На четвертому поверсі у Юри порвався ремінь. Холодильник здав назад, видавши звук, від якого моє серце зупинилося. Я вже бачив, як мої гроші летять по сходах вниз, перетворюючись на металобрухт. Але Серьога проявив чудеса реакції і зафіксував монстра своїм могутнім коліном.
Фінал квесту та перші розчарування
Коли ми нарешті занесли його в мою квартиру, вантажники виглядали так, ніби вони щойно повернулися з трирічного походу за золотим руном. Вони поставили холодильник посеред кухні, де він зайняв приблизно 80% вільного простору. Я розрахувався, додав хлопцям щедрі чайові «за моральну шкоду».
Коли вони пішли, я змив піт з обличчя, увімкнув свого нового сріблястого друга в розетку і… зрозумів, що дверцята відкриваються в інший бік, повністю перекриваючи вхід на кухню. Тепер, щоб дістати молоко, мені доводиться проявляти гнучкість ніндзя. Але переставляти його я не буду ні за які гроші в світі — травма від підйому на п’ятий поверх залишиться зі мною назавжди.